Коли знайомишся з науковими працями юристів, у них таке поняття як «правова держава» неодмінно пов’язується з юстицією. Так звані «цивілізовані демократії» систему юстиції взагалі висувають на перший план – як головний критерій характеристики їх держави як правової. Незалежне правосуддя у них фігурує як головне досягнення в розвитку правової державності.
Вони чомусь не розказують публіці про свою виконавчу владу в аспекті правової державності (а що там розкажеш про урядові та поліцейські будні?); вони не дуже охочі до характеристики парламентів своїх країн у тому ж аспекті правової державності, коли ухвалюються «хитрі» бюджети та приймаються не менш «хитрі» закони. А от система правосуддя – це інша річ. Тут і спеціальні мантії для суддів, і судовий ритуал як священнодійство, і навіть особливе звернення до «їх честі» суддівського чиновника, який рішає справи і людські долі найвищим «іменем держави».
Воно й не дивно, адже в судах повинні ставити на законне місце усіх – від школяра до глави держави, причому рішення суду є остаточним, воно ставить крапку в будь-яких колізіях і конфліктах на правовому полі. Звичайно, що така роль юстиції об’єктивно мала б стати критерієм правової державності, а не якісь там парламенти з урядами.
Та це правильно за однієї маленької умови: якщо юстиція є дійсною, а не фіктивною. Так само як фіктивний шлюб не є по своїй суті заснованим на любові союзі жінки та чоловіка, тобто є тільки видимість шлюбу, так само й фіктивна юстиція являє собою лише видимість захисту прав людини, видимість правосуддя.
І як би не демонстрували публіці незалежність судової влади, які б демократично та за надскладними конкурсами не були відібрані кадри суддівських чиновників, останні, як і кожна людина в своєму житті, завжди були й будуть залежними від тієї системи відносин, в якій вони діють чи функціонують.
А систему відносин для них вибудовують не вони самі собі, а насамперед законодавці в чинних законах держави, а за ними урядова бюрократія в бюджеті та інших матеріальних умовах функціонування судової влади. І юстиції залишається тільки представляти ту систему відносин, в яку її, як домашню тварину у стійло, поставили законодавці та урядовці.
Чи не тому про останніх менше просторікують ті політики, а за ними вчені-юристи, хто видає свої «демократії» за зразки правової державності?...
Звичайно, не все в правосудді залежить від якості роботи законодавців (хоч вони найбільше впливають на формування через закони негідної системи юстиції в Україні), а значно більшою мірою від того, хто і як розставляє кадри суддів.
Про хитрі технології відбору служителів Феміди уже йшла мова в кількох публікаціях сайту (див.: «Про призначення суддів», «Антикорупційний суд», «Дореформувалися», «Що не так з конкурсом?», "Про хитромудрий добір суддів для Конституційного Суду") .
Далі буде