Висновок
щодо видання Президентом України указу про призначення особи
на посаду судді на підставі подання Вищої ради правосуддя,
прийнятого за наслідком розгляду рекомендації, затвердженої
рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
за участю окремих її членів, у яких закінчився строк повноважень члена ВККС України
Дослідивши обставини, викладені у зверненні Заступника Керівника Офісу Президента України А. Смирнова, вважаємо за необхідне зазначити наступне.
1. Відповідно до частини першої статті 128 Конституції України (в редакції Закону України від 2 червня 2016 року №1401-VІІІ) призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом.
Частиною першою статті 80 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 р. № 1402-VІІІ (далі – Закон) визначено, що призначення на посаду судді Президент України здійснює «на підставі та в межах подання Вищої ради правосуддя, без перевірки додержання встановлених цим Законом вимог до кандидатів на посаду судді та порядку проведення добору чи кваліфікаційного оцінювання кандидатів».
Частиною другою цієї статті встановлено, що «будь-які звернення щодо кандидата на посаду судді не перешкоджають його призначенню на посаду»; а частина третя статті 80 Закону зобов’язує Президента України видати указ про призначення судді не пізніше тридцяти днів із дня отримання відповідного подання Вищої ради правосуддя.
Таким чином, встановлений законом порядок призначення судді на посаду не передбачає перевірки Президентом України не тільки додержання вимог до кандидатів на посаду судді, встановлених Законом, а й додержання порядку проведення добору чи кваліфікаційного оцінювання кандидатів. Вказана перевірка має бути прерогативою Вищої ради правосуддя (ВРП), яка вносить подання Президентові України після отримання нею рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС). Без здійснення зазначеної перевірки участь ВРП у процесі призначення особи на посаду судді втрачає сенс; а при здійсненні ВРП такої перевірки не має сенсу повторна перевірка додержання порядку проведення добору чи кваліфікаційного оцінювання кандидатів Президентом України. Такою є, на наш погляд, логіка закону.
Разом з тим, Президент України, як гарант додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (частина друга статті 102 Конституції), зобов’язаний здійснювати його конституційні повноваження відповідно до вимог статті 19 Конституції України у такий спосіб, щоб забезпечити у взаємодії з іншими органами державної влади додержання вимог Конституції і не допускати порушення прав громадян. Але оскільки формула статті 128 Конституції України не вимагає від глави держави лише позитивного рішення про призначення особи на посаду судді, допускаючи й негативне рішення стосовно подання ВРП, необхідно зробити висновок, що Президент України повноважний перевіряти на відповідність Конституції та закону рішення ВРП і ВККС, на підставі яких видає указ про призначення особи на посаду судді. Саме для цього, на нашу думку, у частині третій статті 80 Закону встановлено 30-денний строк на видання указу після отримання главою держави подання ВРП.
2. Рішення ВККС, як встановлено частиною першою статті 101 Закону, у пленарному складі ухвалюється більшістю від складу Комісії і підписується згідно частини п’ятої цієї статті головуючим і членами Комісії, які брали участь у його ухваленні. При цьому члени ВККС голосують «за» або «проти» рішення ВККС, як випливає зі змісту статті 99 Закону, у порядку здійснення своїх повноважень, тобто як повноважні члени Комісії.
3. Згідно пункту 1 частини першої та частини другої статті 97 Закону повноваження члена ВККС припиняються у разі закінчення строку, на який його обрано (призначено), з настанням відповідної події, тобто із закінченням строку, на який обрано члена ВККС. З цього дня член ВККС не має права здійснювати повноваження, визначені статтею 99 Закону.
4. Статтею 94 Закону визначено, що ВККС складається з 16 членів ВККС, а строк повноважень члена ВККС становить 4 роки з дня призначення (обрання) до складу ВККС. Пунктом 26 Прикінцевих і перехідних положень Закону встановлено, що члени ВККС, обрані (призначені) на посади до набрання чинності Законом, продовжують виконувати свої повноваження до закінчення строку, на який їх обрано (призначено). Це означає, що вказані члени ВККС не можуть здійснювати повноваження членів ВККС після набрання чинності даним Законом довше ніж чотири роки (мінус один день і більше, в залежності від дати їх обрання (призначення) до набрання чинності цим Законом. В іншому випадку порушується діюча норма статті 94 Закону щодо чотирирічного строку повноважень члена ВККС, а це суперечить частині другій статті 19 Конституції України, за якою посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі та в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України, які є чинними та діють на момент здійснення посадовою особою її повноважень.
5. Аналіз згаданих у зверненні законів, а також рішень про обрання (призначення) С. Козьякова, Т. Весельської, С. Щотки, Ю. Титова членами ВККС щодо наявності у них повноважень станом на 01.01.2019 року дає підстави вважати, що визначений законом чотирирічний строк повноважень вказаних членів ВККС становить:
Козьяков С.Ю. – з 24.10.2014 р. до 24.10.2018 р.;
Щотка С.О. – з 05.12. 2014 р. до 05.12.2018 р.;
Весельська Т.Ф. – з 19.12.2014 р. до 19.12.2018 р.;
Тітов Ю.Г. – з 09.12.2014 р. до 28.03.2019 р.
Таким чином, станом на 01.01.2019р. С.Козьяков, С.Щотка і Т.Весельська, а Ю.Тітов – після 28.03.2019 р., не мали права брати участь у голосуванні рішень ВККС та їх підписанні. Тому є підстави визнати рішення ВККС, ухвалені з їх участю після вказаних дат, незаконними і оскаржити ці рішення до суду відповідно до статті 88 Закону.
6. Даний казус свідчить про те, що встановлення частиною першою статті 128 Конституції України вимоги щодо призначення на посаду судді «за поданням Вищої ради правосуддя» невиправдано ускладнює порядок такого призначення через введення зайвої бюрократичної ланки, наділяючи ВРП невластивою функцією вирішення питання добору кадрів для судової влади, що не відповідає реалізації народовладдя у відповідності з частиною другою статті 5 Конституції України та знижує рівень конституційних гарантій прав громадян на заняття посади судді. Варто проаналізувати положення пунктів 13-15 частини першої статті 70, частин 18-20 статті 79, статті 80, частин 7 і 8 статті 101 Закону, аби переконатися в такому висновку.
Особливо показова в цьому відношенні частина 19 статті 79 Закону, яка встановлює випадки, коли Вища рада правосуддя «може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду: 1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням; 2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді. Підстави, зазначені в пункті 1 цієї частини, Вища рада правосуддя визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов’язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей».
Отже, суб’єктивна оцінка членами ВРП будь-яких обставин, пов’язаних з кандидатом, причому не з огляду на його професійну придатність, а з точки зору «можливого негативного впливу на суспільну довіру до судової влади» самого лише акта призначення конкретної особи на посаду судді, виявляється визначальним чинником у забезпеченні судової влади кадрами суддів.
І навіть у разі «порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді» Вища рада правосуддя не зобов’язана, а «може відмовити» у внесенні Президентові України подання про призначення на посаду судді. При цьому насправді мова повинна йти про порушення ВККС порядку проведення конкурсу на зайняття посади судді (за назвою статті 79 Закону, в якій містяться дані положення), а не «порядку призначення на посаду судді», яке (призначення) відбувається після рішення Вищої ради правосуддя.
Висновок: Президент України має достатні конституційні підстави повернути Вищій раді правосуддя відповідні подання, звернувши її увагу на порушення, допущені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України при ухваленні рекомендацій щодо призначення на посади суддів кандидатів за результатами конкурсного відбору.
Висновок підготував:
доктор юридичних наук, професор О.І. Ющик
______________________________________________
Додатковий коментар.
Як зазначає доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України В.Ф. Опришко, "уже тривалий час не працює Вища кваліфікаційна комісія суддів України - постійно діючий орган у системі судоустрою, відповідальний за формування суддівського корпусу, переведення суддів, забезпечення їх належного кваліфікаційного рівня. Звісно, що це негативно вплинуло на вирішення проблеми забезпечення судової системи суддями. За наявними даними, із 7 тисяч штатної чисельності суддів загалом на сьогодні вакантними є 2 тисячі. А за інформацією виконувача обов'язків голови Вищої ради правосуддя О.Маловацького, станом на листопад 2021 р. у 86 судах залишилося по одному судді, а у 8-ми - немає жодного" (див.: Юридичний вісник України, №№48-49 за 3 - 16 грудня 2021 року).
Не в останню чергу така ситуація обумовлена надто забюрократизованою і нераціональною системою добору суддівських кадрів, яка створилася внаслідок непродуманих судових реформ. О.І. Ющик.