Про зарплати і пенсії народних депутатів України
Соціальна держава, якою в Конституції визначено Україну, вочевидь, має формувати та здійснювати таку соціальну політику, що відображає державну відповідальність перед людиною за свою діяльність, як це передбачено ст. 3 Основного Закону. У такому разі діяльність держави повинна здійснюватися за принципом соціальної справедливості.
Разом з тим, уявлення про даний принцип залежать від того, на якій економічній основі розвивається країна, якими є базові виробничі відносини суспільства, а саме відносини власності та праці. Одна справа, коли розподіл суспільного багатства відбувається за принципом «від кожного за здібностями, кожному за працею», а інша – коли суспільний продукт розподіляти за участю громадян у власності окремо від їх участі у праці.
За формування соціальної політики держави відповідальними є народні депутати України, тому саме від них залежить, який принцип та якою мірою реалізується в соціальному законодавстві України, насамперед у законах про оплату праці та про пенсійне забезпечення.
На жаль, доводиться визнати, що правове регулювання сфери соціальних відносин, яке складають законодавче й адміністративне (виконавчо-розпорядче) регулювання та правосуддя, впродовж особливо останніх двадцяти років, м’яко кажучи, бажає кращого; ще й при тому виявляється, що риба псується з голови… Свого часу навіть пенсійне забезпечення глави держави не було врегульовано законом, і екс-президенту Л. Кучмі, якщо не зраджує пам’ять, призначена пенсія як народному депутату України.
Недолугість законодавства про працю та пенсійне забезпечення наочно демонструє судова практика вирішення відповідних справ, особливо показова стосовно пенсійного забезпечення самих народних депутатів. Як то мовиться, чоботар виявляється без чобіт. Дійшло до того, що Асоціація народних депутатів України (АНДУ), як громадсько-професійне об’єднання народних депутатів різних скликань, змушена нарешті поставити питання стосовно необхідності впорядкування пенсійного забезпечення народних депутатів.
----
Зокрема, за даними АНДУ, Закон України «Про статус народного депутата України», що введений у дію 23.12.1992 р., неодноразово змінювався, в т.ч. числі щодо пенсійного забезпечення народних депутатів. Навколо нього кілька разів точились гострі дискусії, навіть припинялась дія цього закону, а Конституційний Суд України ухвалював рішення щодо конституційності деяких його пунктів. Стало очевидним, що потрібно удосконалити норми щодо виплат пенсій народним депутатам, оскільки вони не відповідають сучасним реаліям. Більше того, деякі зміни справедливо мають бути скасовані через невідповідність їх Конституції.
У листі АНДУ відзначається, що: 1) раніше призначені пенсії з 2005 року не перераховувалися і не індексувалися (для єдиної категорії пенсіонерів країни), внаслідок чого рівень матеріального становища цих пенсіонерів знизився у сім-вісім разів; 2) запровадження обмежень і звужень умов пенсійного забезпечення у кілька етапів породило додаткову проблему несправедливості – фактичного поділу депутатів-пенсіонерів на кілька «каст» з різко відмінними розмірами пенсій, залежно від часу їх призначення; 3) розмір призначених за останніми змінами у законах пенсій окремим депутатам (1,5 – 4,0 тис. грн. на місяць) явно не відповідає принципу справедливості.
Що робити в ситуації, яка склалася і об’єктивно потребує вирішення?
Виконавча дирекція АНДУ пропонує власні «ідеї стосовно вдосконалення системи пенсійного забезпечення народних депутатів-пенсіонерів», зокрема, подання відповідних законопроектів на розгляд парламенту.
Мається на увазі законопроект в редакції варіанту, запропонованого ще у 2019 р. (автор – Барабаш О.Л.), яким пропонувалося «здійснити звуження прав народних депутатів на пенсії в такому порядку: кожне чергове звуження прав буде поширюватись на народних депутатів України відповідних скликань, починаючи із скликання Верховної Ради України, під час повноважень якого були прийняті відповідні зміни, та наступних скликань».
Вважаючи перспективу ухвалення такої концепції закону малоймовірною, дирекція АНДУ пропонує одночасно подати альтернативний законопроект, який передбачає, що «для депутатів скликань, починаючи з того, яким було введено розмір страхового стажу для отримання пенсій – 35 років, буде встановлюватися пенсія в розмірі 50% від суми всіх місячних виплат діючому народному депутату (оклад+надбавки). Отже, це буде щось біля 24,5 тис. грн. За кожний рік страхового стажу більшого від 35 років буде додаватися по 1%, але не більше в цілому, ніж 60%. І при меншому страховому стажу буде відніматись по 1%, але в цілому не менше 30%. Для скликань з І по VII (з точністю до одного скликання), 50% встановлюватиметься для страхового стажу в 25 років, збільшення чи зменшення зазначеного відсотку пропонуватиметься здійснити за попереднім принципом».
На думку авторів такої концепції, «цей варіант має певну ймовірність бути прийнятим», оскільки «50%, які пропонуються, не набагато відрізняються від 35%, що можна вважати середніми для більшої маси людей, що нині виходять на пенсію». У листі його автори наводять також дані про кількість суб’єктів правовідносин, яких так чи інакше стосуються вказані зміни законодавства.
Всього станом на серпень 2022 р. до Верховної Ради було обрано 4276 депутатів, в тому числі: обрано два рази – 479, три рази – 223, чотири рази – 108, п`ять – 50, шість – 23, сім – 7, вісім разів – 2 народних депутати. Таким чином, двічі й більше разів було обрано 892 депутати. На сьогодні за своїми віковими показниками можуть скористатись правом на пенсію по старості біля 1525 осіб. З них 770 вже отримують пенсію в розмірі 80-90% зарплати народного депутата України, яка існувала до 2015 року. Отже мова йде про приблизно 850 осіб (частина з яких – це стосується депутатів ІІІ-VIII скликань, отримує пенсії у вказаному розмірі), тобто про приблизно 300 народних депутатів.
Крім цього, в пропонованих законопроектах передбачається, що індексація пенсій по старості народних депутатів буде здійснюватися для всього розміру пенсії, а не тільки для страхової частини пенсії. Зважаючи на це, такий порядок нарахування пенсій не буде обтяжливим для держбюджету, та водночас буде певною гарантією трудових прав народних депутатів.
___
Дані пропозиції виглядають непереконливо, викликаючи багато запитань. По-перше, про яке «звуження прав народних депутатів на пенсії» може йти мова, якщо Конституція прямо забороняє звуження змісту й обсягу прав громадян при прийнятті нових законів? Більше того, навіть Конституція не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина (див. статтю 157 Конституції). А її стаття 159 встановлює, що законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статті 157 Конституції. І, нарешті, вказані конституційні положення не можуть бути змінені або скасовані без всеукраїнського референдуму…Так само не відповідає Конституції підхід авторів вказаних пропозицій, яким встановлюється нерівність у пенсійному забезпеченні народних депутатів різних скликань.
На мою думку, подібним варіантам вирішення проблеми бракує того, чого не вистачало взагалі усім реформам в Україні, включаючи пенсійні реформи, не вистачає наукового підходу. Через це здійснювані реформи виявляються недолугими, вносять безлад у державне управління. Про який науковий підхід, насправді, мова, коли головний пенсійний закон за двадцять років його існування змінено майже 100 разів, тобто зміни в закон вносилися в середньому більше одного разу на квартал?! При тому що Конституційний суд України не менше п'яти разів визнавав такими, що не відповідають Конституції України, низку змін до пенсійного законодавства…
Ось як виглядає інформація про зміни вказаного «закону» на офіційному сайті:
«ЗАКОН УКРАЇНИ
Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування
(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 49-51, ст. 376)
{Із змінами, внесеними згідно із Законами № 1878-IV від 24.06.2004, ВВР, 2004, № 49, ст.528 № 2153-IV від 04.11.2004, ВВР, 2005, № 2, ст.42 № 2287-IV від 23.12.2004, ВВР, 2005, № 6, ст.137 № 2291-IV від 23.12.2004, ВВР, 2005, № 6, ст.141 № 2343-IV від 13.01.2005, ВВР, 2005, № 9, ст.184 № 2505-IV від 25.03.2005, ВВР, 2005, № 17, № 18-19, ст.267 № 2613-IV від 31.05.2005, ВВР, 2005, № 25, ст.339 № 2658-IV від 16.06.2005, ВВР, 2005, № 29, ст.382}
{Щодо визнання неконституційними окремих положень див. Рішення Конституційного Суду № 8-рп/2005 від 11.10.2005}
{Із змінами, внесеними згідно із Законами № 3057-IV від 03.11.2005, ВВР, 2006, № 4, ст.61 № 3058-IV від 03.11.2005, ВВР, 2006, № 4, ст.62 № 3108-IV від 17.11.2005, ВВР, 2006, № 1, ст.18 № 3235-IV від 20.12.2005, ВВР, 2006, № 9, № 10-11, ст.96 № 3297-IV від 10.01.2006, ВВР, 2006, № 16, ст.136 № 3456-IV від 22.02.2006, ВВР, 2006, № 27, ст.234 № 3591-IV від 04.04.2006, ВВР, 2006, № 37, ст.318 № 32-V від 26.07.2006, ВВР, 2006, № 39, ст.331 № 67-V від 03.08.2006, ВВР, 2006, № 40, ст.346 № 364-V від 16.11.2006, ВВР, 2007, № 2, ст.16 № 436-V від 12.12.2006, ВВР, 2007, № 9, ст.72 № 489-V від 19.12.2006, ВВР, 2007, № 7-8, ст.66 № 827-V від 22.03.2007, ВВР, 2007, № 25, ст.342 № 857-V від 03.04.2007, ВВР, 2007, № 27, ст.361 № 996-V від 27.04.2007, ВВР, 2007, № 33, ст.439}
{Додатково див. Рішення Конституційного Суду № 4-рп/2007 від 18.06.2007 № 6-рп/2007 від 09.07.2007}
{Із змінами, внесеними згідно із Законами № 107-VI від 28.12.2007, ВВР, 2008, № 5-6, № 7-8, ст.78 - зміни діють по 31 грудня 2008 року}
{Додатково див. Рішення Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22.05.2008}
{Із змінами, внесеними згідно із Законами № 309-VI від 03.06.2008, ВВР, 2008, № 27-28, ст.253 № 345-VI від 02.09.2008, ВВР, 2008, № 42-43, ст.293 № 639-VI від 31.10.2008, ВВР, 2009, № 14, ст.181 - зміни діють не пізніше ніж до 1 січня 2011 року № 795-VI від 24.12.2008, ВВР, 2009, № 16, ст.221 № 799-VI від 25.12.2008, ВВР, 2009, № 18, ст.247 № 1074-VI від 05.03.2009, ВВР, 2009, № 30, ст.419 № 1276-VI від 16.04.2009, ВВР, 2009, № 38, ст.535 № 1543-VI від 23.06.2009, ВВР, 2009, № 49, ст.735 № 1564-VI від 25.06.2009, ВВР, 2009, № 51, ст.758}
{Щодо визнання неконституційними окремих положень див. Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009}
{Із змінами, внесеними згідно із Законами № 2388-VI від 01.07.2010, ВВР, 2010, № 37, ст.496 № 2461-VI від 08.07.2010, ВВР, 2010, № 47, ст.555 № 2464-VI від 08.07.2010, ВВР, 2011, № 2-3, ст.11 № 2508-VI від 09.09.2010, ВВР, 2011, № 4, ст.19 № 2850-VI від 22.12.2010, ВВР, 2011, № 28, ст.252 № 2856-VI від 23.12.2010, ВВР, 2011, № 29, ст.272 № 2911-VI від 11.01.2011, ВВР, 2011, № 31, ст.296 № 3609-VI від 07.07.2011, ВВР, 2012, № 6, ст.50 № 3610-VI від 07.07.2011, ВВР, 2012, № 7, ст.53 № 3668-VI від 08.07.2011, ВВР, 2012, № 12-13, ст.82 № 4719-VI від 17.05.2012, ВВР, 2013, № 15, ст.97 № 4841-VI від 24.05.2012, ВВР, 2013, № 15, ст.117 № 5178-VI від 06.07.2012, ВВР, 2013, № 39, ст.517 № 5213-VI від 06.09.2012, ВВР, 2013, № 32, ст.413 № 5462-VI від 16.10.2012, ВВР, 2014, № 6-7, ст.80 № 5492-VI від 20.11.2012, ВВР, 2013, № 51, ст.716 № 184-VII від 04.04.2013, ВВР, 2014, № 10, ст.115 № 231-VII від 14.05.2013, ВВР, 2014, № 11, ст.135 № 406-VII від 04.07.2013, ВВР, 2014, № 20-21, ст.712 № 1166-VII від 27.03.2014, ВВР, 2014, № 20-21, ст.745 № 1170-VII від 27.03.2014, ВВР, 2014, № 22, ст.816 № 1258-VII від 13.05.2014, ВВР, 2014, № 28, ст.936 № 76-VIII від 28.12.2014, ВВР, 2015, № 6, ст.40 № 213-VIII від 02.03.2015, ВВР, 2015, № 22, ст.145 № 614-VIII від 15.07.2015, ВВР, 2015, № 36, ст.361 № 804-VIII від 24.11.2015, ВВР, 2016, № 1, ст.3 № 901-VIII від 23.12.2015, ВВР, 2016, № 4, ст.44 № 911-VIII від 24.12.2015, ВВР, 2016, № 5, ст.50 № 1010-VIII від 18.02.2016, ВВР, 2016, № 13, ст.144 № 1043-VIII від 29.03.2016, ВВР, 2016, № 17, ст.188 № 1109-VIII від 19.04.2016, ВВР, 2016, № 21, ст.411 № 1110-VIII від 19.04.2016, ВВР, 2016, № 21, ст.412 № 1369-VIII від 17.05.2016, ВВР, 2016, № 24, ст.490 № 1492-VIII від 07.09.2016, ВВР, 2016, № 43, ст.736 - положення щодо застосування пробаційних програм набирають чинності з 1 січня 2018 року № 1683-VIII від 18.10.2016, ВВР, 2017, № 4, ст.35 № 1692-VIII від 19.10.2016, ВВР, 2016, № 48, ст.813 № 1774-VIII від 06.12.2016, ВВР, 2017, № 2, ст.25 № 2148-VIII від 03.10.2017, ВВР, 2017, № 40-41, ст.383 № 2249-VIII від 19.12.2017, ВВР, 2018, № 6-7, ст.43 № 2281-VIII від 08.02.2018, ВВР, 2018, № 11, ст.60 № 2427-VIII від 17.05.2018, ВВР, 2018, № 28, ст.232 № 2449-VIII від 07.06.2018, ВВР, 2018, № 26, ст.219 № 2462-VIII від 19.06.2018, ВВР, 2018, № 39, ст.285 № 2476-VIII від 03.07.2018, ВВР, 2018, № 34, ст.258 № 2505-VIII від 12.07.2018, ВВР, 2018, № 38, ст.280 № 79-IX від 12.09.2019, ВВР, 2019, № 44, ст.277 № 324-IX від 03.12.2019, ВВР, 2020, № 11, ст.63 № 329-IX від 04.12.2019, ВВР, 2020, № 13, ст.67 № 440-IX від 14.01.2020, ВВР, 2020, № 28, ст.188 № 524-IX від 04.03.2020, ВВР, 2020, № 38, ст.279 № 533-IX від 17.03.2020, ВВР, 2020, № 17, ст.106 № 540-IX від 30.03.2020, ВВР, 2020, № 18, ст.123 № 591-IX від 13.05.2020, ВВР, 2020, № 39, ст.294 № 720-IX від 17.06.2020, ВВР, 2020, № 47, ст.408 № 738-IX від 19.06.2020 № 931-IX від 30.09.2020 - вводиться в дію з 25.01.2021 № 1071-IX від 04.12.2020, ВВР, 2021, № 5, ст.39 № 1072-IX від 04.12.2020, ВВР, 2021, № 6, ст.46 № 1217-IX від 05.02.2021, ВВР, 2021, № 19, ст.171 № 1667-IX від 15.07.2021 № 1871-IX від 05.11.2021 № 2040-IX від 15.02.2022 № 2121-IX від 15.03.2022 № 2191-IX від 14.04.2022}
{Установити, що у 2004 році сплата страхових внесків, передбачених цим Законом, сільськогосподарськими підприємствами - платниками фіксованого сільськогосподарського податку здійснюється у розмірах та порядку, встановлених Законом України "Про фіксований сільськогосподарський податок" згідно із Законом № 1344-IV від 27.11.2003, ВВР, 2004, № 17-18, ст. 250}
{Установити на 2005 рік фіксований розмір страхових внесків на загальнообов'язкове державне страхування для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та членів сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, у розмірі мінімального страхового внеску, визначеного цим Законом, на місяць на кожну особу згідно із Законом № 2285-IV від 23.12.2004, ВВР, 2005, № 7-8, ст. 162}
{Установити, що розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги та пенсій за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством), призначених у 2006 році відповідно до цього Закону, не може перевищувати 12 мінімальних пенсій за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 28 цього Закону, згідно із Законом № 3235-IV від 20.12.2005}
{Установити, що з 1 січня 2007 року максимальний розмір пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги та пенсій за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством), призначених (перерахованих) у 2006-2007 роках відповідно до цього Закону не може перевищувати 12 мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 28 цього Закону, а по інших категоріях пенсіонерів розмір пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги та пенсій за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством), призначених (перерахованих) у 2007 році, не може перевищувати 10 тисяч гривень на місяць згідно із Законом № 489-V від 19.12.2006}
{Установити, що у 2007 році працюючим пенсіонерам, на яких поширюється дія цього Закону, достроково призначена пенсія за віком (з урахуванням підпункту "г" пункту 1 статті 26 Закону України "Про зайнятість населення", пункту "в" частини другої статті 12 Закону України "Про загальні засади подальшої експлуатації і зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого четвертого енергоблока цієї АЕС на екологічно безпечну систему" та статті 21 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні") у період до досягнення пенсійного віку, передбаченого законодавством для відповідної категорії осіб, не виплачується згідно із Законом № 489-V від 19.12.2006; додатково див. Рішення Конституційного Суду № 4-рп/2007 від 18.06.2007 (в частині, що стосується професійних суддів та працівників апарату судів); Рішення Конституційного Суду № 6-рп/2007 від 09.07.2007}
{Встановити, що у 2008 році пенсії, призначені згідно із цим Законом із застосуванням показників середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за 2002-2005 роки, підлягають перерахунку з 1 січня 2008 року із урахуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за 2006 рік, що застосовується для обчислення пенсій згідно із Законом № 107-VI від 28.12.2007}
{У тексті Закону слова "статутний фонд" в усіх відмінках і числах замінено словами "статутний капітал" у відповідному відмінку і числі № 2850-VI від 22.12.2010}
{У тексті Закону слова "Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку" та "Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України" в усіх відмінках замінено відповідно словами "Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку" та "національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг" у відповідному відмінку згідно із Законом № 3610-VI від 07.07.2011}
{У тексті Закону слово "тендер" в усіх відмінках і числах замінено словом "конкурс" у відповідному відмінку і числі згідно із Законом № 3668-VI від 08.07.2011}
{У тексті Закону слова "Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку", "Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України", "центральний орган виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики", "центральний орган виконавчої влади у сфері соціальної політики" в усіх відмінках замінено відповідно словами "Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку", "Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг", "центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення" у відповідному відмінку згідно із Законом № 5462-VI від 16.10.2012}
{У тексті Закону слова "інвалід", "дитина-інвалід" та "інвалід війни" в усіх відмінках і числах замінено відповідно словами "особа з інвалідністю", "дитина з інвалідністю" та "особа з інвалідністю внаслідок війни" у відповідному відмінку і числі згідно із Законом № 2148-VIII від 03.10.2017}
{У тексті Закону слова "Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг" та "національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг" в усіх відмінках замінено словами "Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку" у відповідному відмінку згідно із Законом № 79-IX від 12.09.2019}
{У тексті Закону слова "орган доходів і зборів" в усіх відмінках і числах замінено словами "податковий орган" у відповідному відмінку і числі згідно із Законом № 440-IX від 14.01.2020}
{У тексті Закону слова "активи у цінних паперах", "законодавство про цінні папери та фондовий ринок" та "професійна діяльність на фондовому ринку" в усіх відмінках замінено відповідно словами "активи у фінансових інструментах", "законодавство про ринки капіталу та організовані товарні ринки" та "професійна діяльність на ринках капіталу" у відповідному відмінку згідно із Законом № 738-IX від 19.06.2020}.»
Тут не те що у пересічного громадянина і навіть кваліфікованого юриста «дах поїде», а й увесь склад Пленуму Верховного Суду разом з усім складом суддів Конституційного суду не знайдуть розуміння того, в якій редакції діє Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Та про що мова, коли у нас невідомо в якій редакції діє сама Конституція України… (див. «Про зміни до Конституції України»).
Втім, не виключено, що заплутаність законодавства і є метою законодавця, на що й зверталася увага науковцями («Свобода как условие правового прогресса»), що призводить до деградації вітчизняної правової системи, а з нею й національної державності...
_____
Спробуємо хоча б загалом зорієнтуватися в пенсійному законодавчому павутинні.
Як зазначено у преамбулі Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон), він «розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону».
Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, відповідно до яких розроблено даний Закон, передбачають надання таких видів соціальних послуг та матеріального забезпечення:
1) пенсійне страхування (пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання, в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства; пенсії у зв'язку з втратою годувальника; медичні профілактично-реабілітаційні заходи; допомога на поховання пенсіонерів; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання);
2) медичне страхування (діагностика та амбулаторне лікування; стаціонарне лікування; надання готових лікарських засобів та виробів медичного призначення; профілактичні та освітні заходи; забезпечення медичної реабілітації осіб, які перенесли особливо важкі операції або мають хронічні захворювання.)
3) страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності (допомога по тимчасовій непрацездатності, включаючи догляд за хворою дитиною, допомога по вагітності та пологах);
4) страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання (профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням, відновлення здоров'я та працездатності потерпілого, допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків, допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання);
5) страхування від безробіття (допомога по безробіттю, відшкодування витрат, пов'язаних із професійною підготовкою або перепідготовкою та профорієнтацією, дотація роботодавцю для працевлаштування безробітних, у тому числі молоді на перше робоче місце, допомога на поховання безробітного, профілактичні заходи, спрямовані на запобігання настанню страхових випадків).
У разі прийняття законів з нових видів загальнообов'язкового державного соціального страхування або внесення змін до законів України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування одночасно вносяться зміни до цих Основ. Доповнення переліку матеріального забезпечення та соціальних послуг, які надаються особам за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, можуть здійснюватись законами України за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Законодавство України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування складається з Основ та прийнятих відповідно до них законів, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Завданням законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту.
Отже, пенсійне забезпечення є тільки одним із видів соціального страхування, що регулюється, передусім, пенсійним Законом. Тому цей Закон повинен відповідати вказаним Основам, в тому числі встановлювати гарантії щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію. А проте в преамбулі пенсійного Закону про гарантії захисту прав та інтересів пенсіонерів не сказано взагалі; разом з тим, всупереч Основам у ній записано, що «зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону». Таким чином, уже з перших положень у пенсійний Закон закладається логічна суперечність між видовим пенсійним Законом і родовими Основами законодавства про соціальне страхування, що свідчить про відсутність переконливої методології пенсійної реформи, виходячи з якої повинна формуватися хоча б її орієнтовна концепція.
***
Очевидно, що логіку наукового підходу до пенсійної реформи належить розвивати крок за кроком, рухаючись від загального до конкретного, оскільки без вирішення загальних питань ми будемо кожного разу натикатися на них при вирішенні конкретних питань пенсійного забезпечення громадян.
У зв'язку з цим, перше загальне питання, яке необхідно вирішити: чи здійснювати пенсійне забезпечення усіх громадян на єдиних загальних засадах за єдиним пенсійним законом, чи варто визначити різні категорії громадян та відповідне цим різним категоріям пенсійне забезпечення?
Якщо керуватися основоположним для даної сфери суспільних відносин принципом соціальної справедливості, то відповідь є однозначною – на користь визначення різних категорій громадян та їх пенсійного забезпечення. При цьому поділ громадян на категорії має здійснюватися за тими самими критеріями, за якими вони поділяються у сфері праці й трудових відносин (адже саме від трудових відносин насамперед відштовхується пенсійне забезпечення) на дві великі категорії – робітників і службовців; а службовці, своєю чергою, поділяються на три групи: 1) керівники, 2) спеціалісти, 3) технічні виконавці.
Наступним кроком є групування службовців за критерієм їх належності або неналежності до публічно-владної сфери, виокремлення з усіх службовців владної сфери категорії державних службовців і муніципальних службовців. При цьому до категорії державних службовців мають бути віднесені керівники та спеціалісти усіх органів державної влади, а не лише державної виконавчої влади. Так само до категорії муніципальних службовців належить віднести керівників і спеціалістів усіх органів місцевого самоврядування (як представницьких, так і виконавчих органів). Дальшим кроком категорію державних службовців слід конкретизувати за принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову, оскільки за цим стоять суттєво різні функції держави і відповідний правовий статус службовців.
Таким чином визначаються три категорії держслужбовців: 1) народні депутати з їх представницьким статусом, 2) правоохоронці (судді, прокурори, слідчі тощо), а також 3) усі інші державні службовці (чиновники, військовослужбовці тощо). При цьому військовослужбовці та інші держслужбовці, які мають право на застосування зброї, додатково виділяються в окрему категорію стосовно їх пенсійного забезпечення. Так само належить визначити категорії муніципальних службовців (депутати, чиновники та інші).
Натомість, у пенсійному Законі взагалі не проведено розмежування публічно-владної та інших сфер суспільних відносин (див. ст.11 Закону).
Стаття 11. Особи, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню
Загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають:
1) громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у тому числі які є резидентами Дія Сіті, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об’єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за гіг-контрактами, іншими договорами цивільно-правового характеру;
{Пункт 1 статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1667-IX від 15.07.2021}
2) фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;
3) особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності;
4) громадяни України, які працюють у розташованих за межами України філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах підприємств та організацій (у тому числі міжнародних), створених відповідно до законодавства України (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України);
{Пункт 4 статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2449-VIII від 07.06.2018}
4-1) працівники дипломатичної служби, направлені у довготермінове відрядження;
{Статтю 11 доповнено пунктом 4-1 згідно із Законом № 2449-VIII від 07.06.2018}
5) громадяни України та особи без громадянства, які працюють в іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах іноземних держав, філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах іноземних підприємств та організацій, міжнародних організацій, розташованих на території України (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України);
6) особи, які працюють на виборних посадах в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, громадських об’єднаннях та отримують заробітну плату (винагороду) за роботу на таких посадах;
7) особи, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, Службі безпеки України та службу в органах і підрозділах цивільного захисту;
8) особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, при усиновленні дитини;
9) один із непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, один із прийомних батьків, батьків-вихователів, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, тяжко хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за особою з інвалідністю I групи або за особою, яка досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, та за висновком закладу охорони здоров’я потребує постійного стороннього догляду, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства;
{Пункт 9 статті 11 в редакції Закону № 2476-VIII від 03.07.2018; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2040-IX від 15.02.2022}
10) особи, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності, а також особи, які перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами і отримують допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами;
11) військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби), поліцейські, особи рядового і начальницького складу, у тому числі ті, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та "Про військовий обов’язок і військову службу";
12) патронатні вихователі, батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства;
13) члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах;
14) непрацюючий інший з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.
Однак коли ми звернемося до Конституції України, нею гарантується кожному право на підприємницьку діяльність, проте це право обмежується законом стосовно депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 42 Конституції). Так само, кожному Конституція гарантує право на працю (ст.43 Конституції), проте народний депутат України не може бути на державній службі, обіймати інші оплачувані посади, займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої) діяльності (ст.78 Конституції); а в разі порушення вказаної вимоги його повноваження припиняються достроково (ст. 79 Конституції).
Те саме стосується членів уряду, керівників центральних та місцевих органів виконавчої влади (ст.120 Конституції), усіх суддів (ст.127 Конституції), а також суддів КСУ та членів Вищої ради правосуддя.
Таким чином, Конституція України однозначно розмежовує публічно-владну сферу з іншими сферами суспільних відносин.
* * *
Друге загальне питання, що випливає з першого, є таким: чи необхідно розрізняти загальнотрудові пенсії та спеціальні пенсії?
Очевидно, що, виходячи знову ж таки з принципу соціальної справедливості та керуючись правилом "істина завжди конкретна", відповідь на поставлене запитання має бути позитивною. Загальнотрудові пенсії мають визначатися як пенсії усіх категорій громадян, котрим пенсії призначаються за єдиним загальним законом, – на відміну від спеціальних пенсій, визначальні положення щодо яких повинні міститися у спеціальних законах, що регулюють відповідну сферу трудової діяльності (публічно-владної, наукової, педагогічної, військової тощо). Відтак, пенсійне забезпечення службовців публічно-владної сфери слід вважати однозначно спеціальним, а пенсійне забезпечення службовців суспільної (громадянської) сфери може бути двох видів – пенсії або загальнотрудові, або спеціальні, залежно від того, до якої категорії службовців недержавної сфери належать працюючі. Зокрема, за спеціальними законами можуть отримувати пенсії вчені, викладачі, лікарі, інші категорії осіб, працюючих не у сфері публічної влади.
[Такий підхід, до речі, не суперечить чинному пенсійному Закону, за яким «для окремих категорій громадян законами України можуть встановлюватися умови, норми і порядок їх пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення (ч.3 ст.2 Закону). Крім того, ч.1 статті 4 чинного Закону встановлює: «1. Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі – закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні»].
Тут, однак, необхідно зазначити, що наведена редакція встановлена у зв’язку з так званою пенсійною «реформою» підписаним П. Порошенком законом від 03.10.2017 року №2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій». Цинізм і недолугість цього «закону» полягають у тому, що зміни у пенсійному законодавстві провели як «підвищення пенсій», при цьому встановивши, між іншим, наступне:
«Особам, пенсії / щомісячне довічне грошове утримання яким призначені відповідно до законів України "Про Кабінет Міністрів України", "Про державну службу", "Про Національний банк України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про судоустрій і статус суддів", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", Митного кодексу України, Податкового кодексу України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України, розмір яких з урахуванням перерахунку, передбаченого пунктом 4-3 цього розділу, розрахований за нормами цього Закону, буде більший, проводиться автоматичне, без їхнього звернення, переведення пенсії на умовах, передбачених цим Законом, за матеріалами пенсійних справ». Або такі положення: «Зменшення розміру пенсії за віком застосовується до досягнення віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та протягом періоду, який дорівнює кількості повних та неповних місяців дострокового виходу на пенсію після досягнення жінкою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. Після завершення цього періоду розмір пенсії переглядається без застосування зниження пенсії з дня, наступного за днем завершення цього періоду». Чи, наприклад, таке: «Розмір пенсії, призначений відповідно до цього пункту, не може бути меншим ніж розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений законом».
Відкладемо поки що питання про розмір пенсій і звернемо увагу на те, що до появи цього «закону» спеціальні закони регулювали пенсійне забезпечення урядовців, держслужбовців, працівників Нацбанку, дипломатів, службовців органів місцевого самоврядування, прокурорів, народних депутатів України та їхніх помічників-консультантів, суддів, судових експертів, військовослужбовців, митників, податківців, науковців, журналістів та інших категорій осіб.
То ж виникає закономірне запитання: навіщо було виключати спеціальні закони зі сфери пенсійного законодавства й заміняти їх загальним пенсійним Законом, якщо в ст. 2 останнього залишено положення, згідно з яким «для окремих категорій громадян законами України можуть встановлюватися умови, норми і порядок їх пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення»? Який тоді сенс у наведеній формулі ст. 2 загального пенсійного Закону? А може, як дотепно зауважив колись один з моїх вчителів, тут у авторів цієї формули не варто навіть шукати якогось смислу?...
Тим не менш, питання серйозне, адже мова йде про вирішення методологічної проблеми співвідношення загального та спеціального законів, і дану проблему законодавці, схоже, належним чином досі не розуміють.
Для належного розуміння вказаної та інших проблем, пов'язаних із законотворенням та застосуванням законів, науковці уже не одне десятиліття пропонують ухвалити окремий закон про закони і законодавчу діяльність, в якому з позицій теорії права зафіксувати положення щодо належного вирішення проблемних питань. Зокрема, в розділі «Юридична практика» сайту опублікований варіант проекту Закону про закони, стаття 43 якого підказує відповідь на питання співвідношення спеціальних і загальних законів.
Стаття 43. Колізія законів
1. У разі суперечностей між положеннями законів (колізії законів), які мають різну юридичну силу, діє і застосовується закон вищої юридичної сили.
2. У разі суперечностей між законами, що мають однакову юридичну силу, діє і застосовується закон чи положення закону, які введені в дію останніми, а при одночасній дії законів або їх окремих положень, що суперечать одне одному, діють і застосовуються відповідні положення закону вищої щодо них юридичної сили та Конституція України. За відсутності зазначених положень застосовується закон, предметом якого є спеціальне регулювання даного кола суспільних відносин.
3. Порушення вимог цієї статті є підставою для визнання судом застосування закону неправильним згідно з чинним процесуальним законодавством.
Як видно з цих положень ст. 43, у теорії права спеціальному законодавчому регулюванню суспільних відносин надається пріоритет перед загальним, виходячи з того, що істина завжди конкретна, а спеціальне регулювання якраз конкретизує загальне законодавче регулювання. А що «нарегулювали» законодавці?
У статті 4 загального пенсійного Закону встановлено таке:
«3. Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються:
види пенсійного забезпечення;
умови участі в пенсійній системі чи її рівнях;
пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат;
джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення;
умови, норми та порядок пенсійного забезпечення;
організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення».
А згідно ч. 2 статті 5 цього Закону до виключної сфери його визначення належать:
«принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню;
види пенсійних виплат;
умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат;
пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком;
мінімальний розмір пенсії за віком;
порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням;
порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування;
організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування».
При цьому ще й два абзаци виключено, а один змінено {Абзаци четвертий та п’ятий частини другої статті 5 виключено на підставі Закону № 2464-VI від 08.07.2010, а абзац одинадцятий частини другої статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3668-VI від 08.07.2011}
Попри те, що у ч.1 статті 5 Закону зазначено: «Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини (відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування – авт.) лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону», напевно не можна встановити, що ж залишається регулювати спеціальними законами? А крім того, формула «в частині, що не суперечить цьому Закону», колись вигадана ледачим юристом-законотворцем, є, м’яко кажучи, некоректною з точки зору юридичної техніки. Ця формула дає простір сваволі як законодавця, так і судді, котрі можуть довільно трактувати, «суперечить чи не суперечить» один закон іншому в якійсь «частині». Та ще й за умов нестабільності, постійного змінення загального Закону, не кажучи вже про внутрішню суперечність останнього…
Очевидно, що спеціальне положення завжди «суперечить» загальному, оскільки воно встановлює винятки із загального. Проте це не банальна формально-логічна «суперечність», якою можуть «жонглювати» так або інакше законодавці та судді. Ця суперечність діалектична – вона означає відмову від загальних абстракцій, їх діалектичне заперечення на користь особливого, тобто на користь конкретики правового регулювання та наближення його до істини, а отже, наближення до справедливості.
***
Третє загальне питання, яке необхідно вирішити разом з першими двома, стосується кількісного аспекту пенсійного забезпечення, визначення розміру пенсії залежно від того, яким є характер співвідношення пенсії та заробітної плати?
Зазначене питання органічно випливає з попередніх, оскільки заробітна плата у публічно-владній сфері за своєю природою є суттєво відмінною від заробітної плати у народному господарстві. Джерелом зарплати у народному господарстві є вироблена продукція та послуги, якими обмінюються між собою та реалізують суб’єкти господарювання, а тому розмір зарплати залежить, у підсумку, від трудових зусиль працівників; це – в прямому сенсі зароблена плата. Натомість, оплата управлінської праці публічно-владних службовців здійснюється з бюджетних коштів держави, джерелом яких є насамперед податки на функціонуючу сферу народного господарства. Це, так би мовити, вторинне джерело зарплати. Тому зарплата держслужбовців не залежить від їх трудових зусиль, вона є, по суті, не заробітною платою, а утриманням («жалованьем»), яке населення виділяє державі на оплату праці її службовців за здійснення ними державних функцій.
(Для утримання публічної влади, зазначав Енгельс, потрібні внески громадян – податки. Маючи публічну владу і право стягнення податків, чиновники стають, як органи суспільства, над суспільством. Проте навіть у наш новітній час з його величезними засобами виробництва й комунікації держава не становить самостійної області і не розвивається самостійно, а й у своєму існуванні і своєму розвиткові залежить, у кінцевому рахунку, від економічних умов життя суспільства).
А оскільки розмір трудової пенсії напряму пов’язується з розміром заробітної плати, то виявляється, що й пенсії тих, хто заробляє зарплату, і тих, хто отримує плату за здійснення владних функцій як утримання, мають різний характер. Якщо перша є стимулятором більш продуктивної праці, то друга такою не може бути в принципі. Відтак, пенсія у публічно-владній сфері стає тією соціальною гарантією, яка стимулює належне виконання службовцем покладених на нього обов’язків.
Саме тому стаття Закону про статус народного депутата України щодо пенсійного забезпечення міститься в розділі «Гарантії трудових прав народного депутата України при виконанні депутатських повноважень та після їх припинення». Так само Закон про статус суддів містить положення, за яким «гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами України».
Така гарантійна природа пенсій працівників сфери публічної влади зумовлює особливий характер співвідношення пенсії та заробітної плати, а саме, визначення розміру пенсії в стабільному процентному відношенні до зарплати працюючого, відповідно, депутата, чиновника, судді тощо, в тому числі включає зміну розміру пенсії у разі підвищення заробітної плати працюючих у публічно-владній сфері. Через це політика регулювання заробітної плати у публічно-владній сфері має суттєве значення для правового регулювання пенсійного забезпечення працівників даної сфери.
Дійсна соціальна політика має ґрунтуватися на засадах права й соціальної справедливості, усувати надмірне соціальне розшарування суспільства та привілеї окремих персон і категорій службовців в оплаті їхньої «праці». Той безлад, який за час від проголошення незалежності влаштували депутати та урядовці в регулюванні оплати праці бюджетників, зруйнувавши попередню систему, уже не подолати без радикальної зміни підходу до цієї проблеми. Вкрай низькі зарплати вчених, педагогів, лікарів не просто принижують людську гідність, вони руйнують суспільну мораль і свідомість, викликаючи зневагу до влади, яка не обділяє бюджетними коштами саму себе й тих, хто її обслуговує, дозволяє деяким персонам у державному секторі економіки отримувати мільйонні «зарплати». Така «політика» в принципі не може називатися соціальною політикою, яку зобов’язана здійснювати соціальна держава.
Що необхідно? – По-перше, належить прийняти закон про основи соціальної політики, визначивши в ньому принципи оплати працюючих у державному секторі народного господарства та в публічній владі, встановивши граничний розмір оплати праці в бюджетній сфері через відповідну розумну кількість мінімальних зарплат.
Варто сказати, що цю необхідність відчувають уже й окремі представники влади. Зокрема, у Верховній Раді України зареєстровано законопроект № 6497 від 04.01.2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту національних інтересів у державному секторі».
Цим проектом передбачено:
1. Обмежити максимальний рівень місячної заробітної плати (враховуючи будь-які надбавки, премії, заохочувальні виплати) працівників установ і організацій, які отримують заробітну плату за рахунок коштів державного, місцевого бюджетів або бюджетів органів місцевого самоврядування) 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня календарного року.
У цю категорію потраплять, в тому числі, керівники державних установ, їх заступники, прокурори, працівники НАБУ, НАЗК та ДБР, а також судові експерти, посадові особи органів місцевого самоврядування і працівники виконавчих апаратів обласних рад, виконавчих органів місцевих рад.
2. Обмежити максимальний рівень місячної заробітної плати (враховуючи будь-які надбавки, премії, заохочувальні виплати) керівників, заступників керівників (керівників, заступників керівників та членів наглядових рад) державних та комунальних підприємств, установ, організацій, державних холдингових компаній, державних акціонерних товариств та господарських товариств, у статутних капіталах яких є корпоративні права держави, частка яких становить більше 50 відсотків акцій (часток), 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня календарного року. Встановити, що заохочувальні виплати понад визначені обмеження, можуть бути встановлені за підсумками фінансового року в межах 20% від сукупного прибутку, перерахованого до державного, місцевого бюджетів або бюджетів органів місцевого самоврядування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
3. Внести зміни до статті 6 Закону України «Про оплату праці», якими передбачається, що мінімальний посадовий оклад (тарифна ставка) встановлюється у розмірі, не меншому не за прожитковий мінімум, як сьогодні, а за мінімальну заробітну плату, встановлену для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
4. Внести зміни до статті 8 Закону України «Про оплату праці», якою передбачити, що держава здійснює регулювання оплати праці у тому числі шляхом встановлення максимальних розмірів оплати праці. Встановити, що виключно законом України можуть бути встановлені обмеження щодо максимальних розмірів заробітної плати працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету.
5. Внести зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», якими передбачається збільшення бази нарахування та стягнення єдиного соціального внеску шляхом зняття обмеження стосовно верхньої межі нарахування єдиного соціального внеску, який на сьогодні обмежується 15 мінімальними заробітними платами. (див. публікацію від 05.01.2022 року в «Судебно-юридической газете»).
Можна дискутувати з приводу кількості мінімальних зарплат (мінімальна зарплата в Україні зараз становить менше 7 тис. грн.) для встановлення максимуму оплати праці бюджетника. Наприклад, встановити співвідношення 1:20, а далі підвищувати мінімальну зарплату з одночасним зменшенням співвідношення до 1:15 і т.д., скорочуючи розрив у рівнях оплати праці. При цьому важливо врахувати співвідношення оплати праці у державному та приватному секторі економіки, аби оптимально регулювати рух кваліфікованих кадрів.
Та головне, пора припинити обманювати людей «будь-якими надбавками, преміями та заохочувальними виплатами», що визначають справжній фактичний розмір зарплати окремих персоналій. Якщо нам розказують про оклади народних депутатів України у розмірі, наприклад, 20 тис. грн, то реальна зарплата депутата перевищує при цьому 50 тис. грн., тобто більш як удвічі. За рахунок чого? – Тих самих «надбавок», премій і заохочувальних виплат. Зокрема, в одному із судових рішень читаємо таке: «Судом встановлено, що…заробітна плата працюючого народного депутата України - голови комітету Верховної Ради України станом на 01.12.2020 становить 57384,60 грн., у тому числі: посадовий оклад - 22071,00 грн., надбавка за інтенсивність праці - 22071,00 грн., надбавка за почесне звання - 4414,20 грн., доплата за науковий ступінь кандидата наук - 3310,65 грн., доплата за науковий ступінь доктора наук 5517,75 грн.»
Можна погодитися, що держслужбовці, як і всі інші працівники, отримують заохочувальні виплати за науковий ступінь і почесне звання, в якості державного визнання вищої кваліфікації робітника чи службовця. Можна погодитися також з доплатами до окладу за кожний рік стажу роботи на посаді – після трьох років, що також є визнанням підвищення посадової кваліфікації службовця. Не викликає сумніву стимулювання належної праці преміальними виплатами за якісно виконану роботу, в тому числі за рахунок економії фонду оплати праці. Щоправда, тут уже є момент суб’єктивізму, багато залежить від ставлення керівника до підлеглого.
А от стосовно «будь-яких надбавок» є велике питання… Що, насправді, таке надбавка «за інтенсивність роботи» у розмірі 100% посадового окладу, як не довільне подвоєння окладу? Або надбавка «за доступ до секретних даних» у розмірі 10-20 відсотків від окладу? Невже в посадовому окладі не можна врахувати ступінь інтенсивності та секретності виконання посадових обов’язків? Звичайно, можна, якщо депутати й урядовці не будуть самі для себе встановлювати правила оплати їхньої праці, будуть підходити відповідально до вироблення і реалізації соціальної політики держави, думаючи про регулювання ринку праці в інтересах розвитку країни, стимулюючи заробітною платою розподіл трудових ресурсів у народному господарстві на наукових засадах.
Між тим, розмір зарплати працюючого народного депутата має значення для встановлення розміру пенсії народного депутата України, якщо її визначено у відсотковому відношенні до вказаної зарплати.
____
А проте, замість регулювання пенсійного забезпечення службовців публічно-владної сфери через упорядкування їх заробітної плати й належну політику оплати праці в народному господарстві державні керманичі ще понад десять років тому штучно розірвали соціальну сферу, пустивши спеціальні пенсії через так звану «пенсійну реформу» у «вільне плавання», автономне від зарплати. Для початку Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» обмежили максимальний розмір пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (ст. 2 Закону). За цією статтею максимальний розмір пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, призначених чи перерахованих відповідно до спеціальних («статусних») законів та пенсійних законів, «не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність».
Тобто, народні депутати разом з урядовцями обмежили максимальним розміром не власні зарплати, а встановили "стелю" для пенсії своїх колег по публічній владі… Щоправда, у законодавців тоді ще вистачило глузду не поширювати дане обмеження максимального розміру пенсії (грошового утримання) на пенсіонерів, яким пенсія (утримання) призначена до набрання чинності ухваленим ними законом. Але для пенсіонерів, чия пенсія перевищувала встановлений максимальний розмір, виключили індексацію та перерахунок пенсії.
Однак така «логіка навиворіт» не сподобалася суддям, тому Конституційний Суд України рішенням від 3 червня 2013 р. визнав дану статтю неконституційною. Однак вказана стаття втратила чинність тільки «в частині поширення її дії на Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Тобто, судді про свої пенсії потурбувалися, а щодо інших категорій держслужбовців питання залишилося без їхньої оцінки.
Особливо вражає «турбота» авторів пенсійної «реформи» про ту категорію пенсіонерів, у яких «внаслідок прийняття цього Закону розмір пенсії зменшується». Встановлено, що таким особам пенсія «виплачується в раніше встановленому розмірі». А те, що без індексації пенсій їх реальний розмір став набагато меншим раніше встановленого розміру, якось залишилося поза увагою народних обранців. Та варто, як пропонував О. Бендер, «оцінити красоту гри»: справді, чи не оригінальна пенсійна реформа, яка веде до зменшення розміру раніше призначеної пенсії?...Можна зрозуміти прагнення урядовців і законодавця оптимізувати витрати з державного бюджету на пенсійне забезпечення різних категорій громадян. Але ж, шановні, не в такий концептуально недолугий спосіб!
_______
Відтак, повертаємося до запитання, сформульованого на початку публікації:
що робити в ситуації, яка склалася і об’єктивно потребує вирішення?
Очевидно, що пенсійне законодавство так заплутали різними «реформами», що воно потребує значного спрощення. Необхідна пенсійна контрреформа, яка поверне законодавче регулювання спеціальними («статусними») законами пенсій публічно-владних суб’єктів. Одночасно потрібна реформа оплати праці останніх.
Якщо йдеться про пенсійне забезпечення народних депутатів України, то можна запропонувати наступне вирішення проблеми.
1. В законі про статус народного депутата України належить відновити той підхід до пенсійного забезпечення народного депутата, який існував до так званої «пенсійної реформи». Це дасть змогу визначити єдиний зміст і обсяг права на пенсію для усіх народних депутатів, незалежно від скликання Верховної Ради, в якому вони працювали. Право на пенсію для однакових категорій працюючих має бути однаковим, незалежно від того, коли воно виникає.
2. Розмір пенсії народного депутата необхідно визначити у відсотковому відношенні до зарплати працюючого депутата. Зміна цього відношення з 90 до 80, далі до 70 і 60 відсотків зарплати працюючого депутата, а потім взагалі відмова від цього відношення поставили в нерівні умови різних депутатів-пенсіонерів щодо визначення розміру їх пенсії. Тут також потрібна уніфікація підходу, наприклад, встановлення пенсії в розмірі 70 відсотків зарплати працюючого депутата. Як варіант можливе збільшення даного відношення на 1-5 відсотків (до 75 відсотків) залежно від депутатського стажу (кількості скликань, в яких працював депутат).
При цьому 70 відсотків вираховується із зарплати працюючого на відповідній посаді депутата в розмірі посадового окладу, з надбавкою за науковий ступінь та почесне звання.
3. Для вирівнювання пенсійного забезпечення депутатів, яким пенсія буде призначена (тобто в розмірі 70 відсотків зарплати працюючого депутата) і пенсій, які уже призначені раніше в розмірі 90, 80 і т.д. відсотків зарплати), у перехідних положеннях закону про зміни до закону про статус народного депутата належить записати положення про те, що перерахунок призначених пенсій здійснюється за бажанням пенсіонера на умовах призначення пенсій, встановлених цим законом, з розрахунку 70 відсотків посадового окладу з надбавками працюючого депутата.
Таким чином усі пенсіонери-депутати будуть в однакових умовах з точки зору призначення та перерахунку пенсій, їх індексації тощо, а розмір пенсій для депутатів різних скликань поступово вирівняється.
Візьмемо для прикладу цифри з наведеного рішення суду. Якщо встановлена на початку 2000-х років депутатська пенсія в розмірі 90% зарплати народного депутата становила приблизно 15 тис.грн., то у 2021 р. розмір пенсії, призначеної за новими правилами, склав би майже ті самі 15 тис. грн. (70% від 22071, 00 грн. – посадовий оклад працюючого народного депутата). А коли посадовий оклад чинним депутатам було збільшено до 28.810 грн., депутатська пенсія за новими правилами (70% від окладу) склала б трохи більше 20 тис. грн. В цьому разі нові пенсії уже призначалися б у розмірі понад 20 тис. грн. Крім того, належало б здійснити перерахунок раніше призначеної в розмірі 15 тис. грн. пенсії – як тим, кому така пенсія призначена на початку 2000-х років, так і тим, кому вона призначена за новими правилами у 2021 році.
4. Нарешті, необхідно навести лад з підвищеннями зарплати народним депутатам та урядовцям. Потрібно законом заборонити встановлювати посадові оклади та усілякі надбавки депутатам поточного скликання (самим собі). Підвищення зарплати останніх має стосуватися тільки наступного скликання. Тоді не буде петицій громадян, які вимагають опустити зарплати депутатів і чиновників до рівня прожиткового мінімуму…
Пам’ятається, у 2015 році опускали депутатам зарплату до 6 тис. грн. Заради дешевого популізму. Не замислюючись над тим, що разом із зарплатою депутатська пенсія впаде до 4 тис.грн. і нижче, про що зазначається в листі Асоціації народних депутатів України.
Звичайно, є різні народні депутати України, і також різне ставлення громадян до владних посадовців. Можна зловтішатися з приводу таких жалюгідних пенсій колишнім депутатам. Та це не той шлях, який зробить країну та її громадян щасливими.
Краще обирати до влади достойних і питати з них, винагороджуючи по справедливості й підвищуючи тим рівень державного управління. Інший шлях веде у нікуди.