УРОКИ БУХГАЛТЕРІЇ НАРОДНОГО ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ
Конституційний лад в Україні сьогодні – це швидше конституційний безлад, який справді треба змінювати на щось нормальне. Але не шляхом посилення існуючого безладу та ошукування наївних виборців, підкидаючи їм всілякі ідеологічні химери під виглядом захисту їх «дійсного» волевиявлення!
Як відомо, за результатами виборів 2006 р. до парламенту пройшли п’ять партій/блоків із 45, що брали участь у виборах. З понад 25 млн. виборців (25.352.380), які взяли участь у голосуванні, віддали голоси за ці п’ять партій/блоків приблизно 20 млн. (19.714.576), тобто близько 80 відсотків виборців. Ця кількість голосів давала приблизно 360 депутатських мандатів, а майже 90 мандатів були додатково пропорційно розподілені між цими партіями/блоками.
Відтак майбутні опозиційні сили отримали додатково понад 40 мандатів, які дісталися кандидатам з їхніх виборчих списків. Але ж за цих понад 40 нардепів з блоку Ю.Тимошенко та «Нашої України» виборці не голосували, вони пройшли до парламенту не як депутати, за яких віддали голоси прибічники цих політичних сил… Ось де справжнє спотворення народного волевиявлення!
Звичайно, треба віднести це викривлення за рахунок закону про вибори народних депутатів України. Однак, цілком очевидно, що положення закону про перерозподіл депутатських мандатів є неконституційним, оскільки воно прямо порушує вимогу ст.71 Конституції щодо прямого виборчого права громадян. Таке право означає не лише те, що виборець обирає депутата до Верховної Ради України прямо, без посередників, а й те, що його голос належить тому, за кого виборець голосує, а не іншому. На жаль, цей законодавчий дозвіл спотворення народного волевиявлення залишився поза увагою органів адміністративної юстиції і глави держави, як гаранта Конституції України.
То, може, ті «перебіжчики» з понад 40 нардепів із опозиційних фракцій, за яких фактично голосували виборці інших партій (тих, що не подолали виборчий бар'єр), хто чомусь не побажав віддати свій голос за «помаранчеві» сили, – може ці нардепи не такі вже й «зрадники» народу… Може, їх міграція – це своєрідний «ринковий» спосіб встановлення дійсного народного волевиявлення?..
А щодо морального аспекту цього процесу, то його вирішення - проблема самих партій, іх відповідальності за тих, кого вони запрошують до своїх списків, які пропонують виборцям. Але при чому тут народ з його волевиявленням, Верховна Рада України як його представницький орган, зрештою, Президент України як глава держави? Очевидно, що втручання глави держави у внутрішні справи окремих партійних сил зовсім не одне й те саме, що виконання ним обов’язків гаранта Конституції.
І, мабуть, перш ніж усім без винятку політичним силам пропонувати позачергові вибори до парламенту, варто було б спочатку усунути ту протиправну, антиконституційну недоречність у законі про вибори, яка дозволяє так цинічно спотворювати дійсне народне волевиявлення.
Якщо вже комусь хочеться знати справжнє волевиявлення виборців України і у відповідності з ним формувати владу, треба спочатку створити належні законодавчі умови для його виявлення, зокрема, передбачити невисокий прохідний бар’єр (наприклад, один відсоток) і скасувати будь-які перерозподільні механізми на користь переможців. А уже в парламенті нехай різні політичні сили домовляються про коаліції, як це робиться в інших країнах. Не домовляться – тоді справа за гарантом Конституції, який виключно у конституційний спосіб допомагає розв’язувати проблеми організації влади, ні в якому разі не нав’язуючи власні або, тим більше, замовні сценарії розвитку подій, що може бути насправді кваліфіковано як узурпація влади.