Приводом для цієї публікації стала ситуація, що склалася в останні роки з кадровим забезпеченням в Україні органів судової влади.
Для характеристики цієї ситуації звернемося для початку до публікації Л. Волкової, яка є кандидатом юридичних наук та входить до складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, відповідальної за кадрове забезпечення системи судів.
Ключова ідея реформування судової влади, – зазначає к.ю.н. Волкова, – полягає в тому, щоб вирішення більшості справ відбувалась на стадії апеляційного перегляду, а до Верховного Суду потрапляли лише справи виключного значення. Отже апеляційні суди мають своїми рішеннями ставити остаточну крапку у спорі. Щоб цю ідею перетворити на реальність, довіра громадян до суддів та апеляційних судів має бути непохитною.
Але сьогодні апеляційним судам працювати доводиться в умовах надвисокого дефіциту кадрів - понад 56% суддівських посад наразі не заповнені. Ще гірша ситуація в судах першої інстанції - куди, власне, громадяни і подають свої скарги. Так, сьогодні в суддівській системі бракує більше 2100 суддів, про що у жовтні 2023 року повідомила Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС). Більшість - 1417 фахівців - не вистачає в місцевих судах, а ще 693 - в апеляційних. Такий величезний дефіцит кадрів виник через те, що ВККС - ключовий орган у формуванні суддівського корпусу - не працювала з жовтня 2019-го до червня 2023 року.
Член Вищої кваліфікаційної комісії суддів Андрій Пасічник на Всеукраїнському антикорупційному форумі зауважував: «Проблеми, які існують у судовій владі, дуже глибокі. У 14 судах в Україні на сьогодні взагалі немає суддів. Там не здійснюється правосуддя, і люди, які проживають на цих територіях, не мають можливості знайти справедливість. Ще 29 судів першої інстанції мають по одному судді. А це означає, що в цих судах не можна створити колегію і розглядати складні справи. Крім цього, існує високий ризик того, що і цей один суддя може піти у відставку. Ситуація дійсно катастрофічна». Щось подібне відбувається і в апеляційних судах. Більшість з них, за словами пана Пасічника, перебуває на межі своєї спроможності через недостатню кількість суддів.
Саме тому, зазначив Пасічник, після оновлення складу ВККС першим кроком у її роботі було оголошення конкурсу на заміщення вакантних посад у судах апеляційної інстанції. «У грудні цього року розпочався прийом документів на 550 посад. Ми сподіваємось, що упродовж 2024 року конкурс буде завершений, і судді заповнять вакансії», – сказав член Вищої кваліфікаційної комісії суддів.
Якісна робота судової влади - вимога міжнародних партнерів для вступу України до ЄС
Неукомплектованість судів загальмовує розгляд позовів та скарг, призводить до порушення термінів розгляду і, в реальності, робить судочинство неефективним . Європейський суд з прав людини продовжує констатувати порушення Україною строків судового розгляду. А це негативно впливає на оцінку суду в Україні міжнародними партнерами. Єврокомісія своїм історичним рішенням 14 грудня 2023 року рекомендувала почати переговори про вступ України до ЄС. Однак «Без верховенства права наш вступ до Євросоюзу неможливий, адже це одна з ключових умов. ВККС поновила свою роботу, і перевіряє дві основні речі: доброчесність і професійність суддів», - зазначає Голова Комітету з питань правової політики Денис Маслов.
Підтримуючи рух України до ЄС, партнери допомагають нам і у безпрецедентній реформі судової влади. Адже конкурсний відбір понад 550 суддів апеляційного суду відбувається у часи, коли Україна веде повномасштабну війну проти російських загарбників. Основна відмінність цього добору полягає у проведенні вперше відкритого конкурсу на заміщення вакантних посад суддів апеляційних судів за участі громадянського суспільства, а саме Громадської ради доброчесності. Раніше судді апеляційної інстанції призначалися Верховною Радою України виключно з числа працюючих суддів, і така процедура не була прозорою, а часто була ще й політизованою. Зараз до участі в конкурсі запрошують - окрім суддів - також юристів (адвокатів), викладачів юридичних ВИШів та науковців, які відповідають кваліфікаційним вимогам. Це - можливість для фахових правників реалізувати свої професійні прагнення та ідеї на посаді судді апеляційної інстанції, змінити судову систему і, відповідно, сприяти тим трансформаціям та змінам у країні, на які очікує та які виборює на фронті український народ.
Скільки охочих стати суддею апеляції, і як перевірятимуть доброчесність майбутнього судді?
Конкурс, який стартував 15 грудня - безпрецедентний з кількох причин. По-перше, історичним є сам факт проведення конкурсу на посади суддів апеляційної інстанції. Як вже було зазначено, раніше судді до апеляційного суду призначалися Верховною Радою України. По-друге, безпрецедентною є кількість суддів, яких ВККС планує добрати на відкритому конкурсі - 550 суддів апеляційних судів, що становитиме 56% від загальної кількості суддів апеляції в Україні. По-третє, ВККС висловлює принципове ставлення до питання доброчесності під час конкурсу, і проведе добір суддів у співпраці і партнерстві з громадянським суспільством. Суспільство представлятиме Громадська Рада Доброчесності, яка проводитиме всебічну перевірку кандидатів на доброчесність.
Заявки кандидати подавали з 15 грудня по 31 грудня 2023 року. ВККС інформує, що одержала в чотири рази більше заявок, ніж відкритих вакансій. Найбільше заявок одержано на посади суддів загальної юрисдикції, менше - на посади суддів адміністративної і господарської спеціалізацій. Зараз зарано давати оцінку, багато це чи мало. Проводиться перевірка відповідності заявників кваліфікаційним вимогам для продовження їх участі у конкурсі.
Далі Вища кваліфікаційна комісія суддів оцінюватиме кандидатів у два етапи: тестування та співбесіда. Співбесіду проводять в прямому ефірі на YouTube за участі членів ВККС та представника від Громадської ради доброчесності, яка надає висновок про відповідність або невідповідність кандидата критеріям професійної етики та доброчесності.
«ВККС висловлює чітку безкомпромісну позицію щодо ретельної перевірки доброчесності та проукраїнської позиції кандидатів. Це наш професійний, громадянський та етичний обов'язок перед українцями, громадянами, що служать у силах оборони, зокрема і нашими колегами - правниками, які зараз боронять країну на фронті», - зауважив Руслан Мельник, секретар першої палати ВККС, під час прес-конференції 15 грудня 2023 року.
Що стосується доброчесності, то, по-перше, доброчесність не стосується винятково професійної поведінки суддів. Суддя має поводитися належним чином і у повсякденному житті. Саме тому порушення правил дорожнього руху, отримання матеріальної допомоги без достатньої підстави, поширення образливих чи сумнівних коментарів у соціальних мережах, порушення суддею чи кандидатом на суддівську посаду академічної етики шкодять доброчесності і можуть бути підставою для відмови у доступі до посади чи навіть стати причиною дисциплінарної відповідальності.
По-друге, у питаннях доброчесності не може бути дрібниць. Дисциплінарне правопорушення, що сталося багато років тому, студентська робота, у якій виявили плагіат, можуть бути підставами сумніватися у доброчесності кандидата у судді. При цьому, звичайно, важливо зберігати баланс. Тож, органи, які оцінюють доброчесність, будуть враховувати суттєвість допущених порушень й оцінювати їх у контексті усього професійного та особистого життя кандидата.
Це, звісно, найголовніші аспекти оцінки доброчесності судді. Безумовно, що про незалежність, неупередженість, об'єктивність, дотримання закону і стандартів людської поведінки як у професійному житті, так і за його межами говорить весь Кодекс суддівської етики.
Отже, перший крок до перезавантаження апеляційної інстанції зроблено. Рухаємося вперед до обрання суддів, які побудують ефективний та дієвий суд.
1. Схоже, суди в Україні комусь не дуже потрібні (або дуже непотрібні) …
Спочатку прокоментуємо деякі цифри. Понад 56% суддівських посад не заповнені, бракує понад 2100 суддів, з них 1417 суддів не вистачає в місцевих судах, а ще 693 - в апеляційних. Хто відповідальний? – ВККС. Але авторка цей «надвисокий дефіцит кадрів» пояснила тим, що «ВККС – ключовий орган у формуванні суддівського корпусу» – не працювала з жовтня 2019-го до червня 2023 року.
Було б непогано ще й повідомити читачам, чи отримували члени ВККС у цей період заробітну плату та в якому розмірі?
Якщо врахувати, що Вища рада правосуддя (ВРП) затвердила чисельність посад усіх суддів у кількості 7976, а по факту їх кількість усього 4750 (за даними Державної судової адміністрації (ДСА), і дефіцит, за словами керівника ДСА, «почав накопичуватися ще минулого десятиліття», то тут уже точно можна сказати, що «у семи няньок дитина без ока».
Звідки дефіцит суддів? Може у нас юридичні навчальні заклади готують мало юристів? Але, «шоб да, так нет». Згідно звіту за 2020 рік Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО), найпопулярнішими спеціальностями серед здобувачів вищої освіти у 2020 році є «Право», «Середня освіта» та «Медицина». Так, за спеціальністю «Право» навчалися 74,1 тисячі здобувачів вищої освіти, тобто 7 % від загальної кількості студентів. Уряд навіть колись брався накласти мораторій на випуск юристів на 10 років, так їх стало багато. А за актуальними даними, на січень 2024 року в «безпрецедентному конкурсі на посади суддів в апеляційних судах одержано в чотири рази більше заявок, ніж відкритих вакансій».
Виявляється, у державі є аж три інституції, що мають забезпечити кадрами усі суди від районного до Верховного, але у цьому «бермудському трикутнику» більше половини суддівського корпусу просто зникло! Більше того, завдячуючи цим інституціям (ДСА, ВРП, ВККС) у 14 судах на сьогодні взагалі немає суддів (цікаво, а чим займаються їх співробітники?), а 29 судів мають по одному судді.
А закрити «дірки» тимчасовим переведенням суддів з «благополучних» інших судів ДСА не пробувала? Може, закон не дозволяє? Так є Верховна Рада, яка за один день може вирішити проблему із законом. І не таке вирішували…
І ще пара цифр. У грудні 2023 року розпочався прийом документів на 550 посад. Один із членів ВККС сподівається, що упродовж 2024 року конкурс буде завершений, і судді заповнять вакансії». Отож, поміркуємо: бракує понад 2100 суддів, а конкурс тривалістю майже рік оголошено лише на 25% дефіциту кадрів. Наступні 75%, тобто 1500 вакансій з такими темпами можна заповнювати ще три роки. А за цей час доведеться змінювати частину складу ВРП та ВККС з тим же конкурсним «ситом» уже для членів цих установ.
Схоже, однак, що наведені членкинею ВККС цифри вона сприймає викривлено: не з точки зору потреби у суддях взагалі, а в аспекті якості судді, його компетентності та доброчесності. Та про яку якість правосуддя може йти мова без суддів? - Ні про яку, і це справді «очевидна теза». Тому «одне з основних очікувань більшості громадян від судової реформи – підвищення довіри до суду» - без належного кількісного наповнення судів кадрами суддів залишиться лише очікуванням "манни небесної".
А таку «ключову ідею реформування судової влади», реалізація якої веде до того, що на дверях судів вішають замок через відсутність суддів, можна сприймати лише як «ідею» зробити суди в Україні зайвими.
2. Про «допомогу» іноземних «партнерів» у реформуванні судової влади
Зрозуміло навіть школярам молодших класів, що вдвічі менша кількість суддів розгляне за один і той же час приблизно вдвічі меншу кількість справ. А раз розглядати потрібно усі справи, то й терміни судового розгляду відповідно зростуть. Адже на нерозглянуті справи накочуються хвилі нових, тут мораторію на звернення громадян до суду не встановиш. У такому разі розгляду деяких «другорядних» справ громадянам доведеться чекати місяцями й навіть роками. Якщо ж суддя прискорить темпи вирішення справ, то він ризикує отримати ситуацію із серії «поспішиш – людей насмішиш».
І от уже нам повідомляють, що Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) «продовжує констатувати порушення Україною строків судового розгляду. А це негативно впливає на оцінку суду в Україні міжнародними партнерами». І уже ВККС поновила роботу і «перевіряє дві основні речі: доброчесність і професійність суддів», а їй у «безпрецедентній реформі» допомагають усе ті ж «міжнародні партнери». Мимоволі складається враження, що якби не реформи судової влади в Україні, «міжнародним партнерам» не було б чим займатися… А хіба не без їх підтримки у нас було ліквідовано військову юстицію, в якій працювали цілком доброчесні й професійні півтори сотні суддів?
А в сучасних непростих умовах, коли управлінські рішення повинні прийматися якомога більш оперативно, нам підкидають «уперше відкритий конкурс на заміщення вакантних посад суддів апеляційних судів за участі громадянського суспільства, а саме Громадської ради доброчесності»!
Виявляється, раніше судді апеляційної інстанції призначалися Верховною Радою України виключно з числа працюючих суддів, і така процедура не була прозорою, а часто була ще й політизованою». А от зараз до участі в конкурсі запрошують окрім суддів також юристів (адвокатів), викладачів юридичних ВИШів та науковців, які відповідають кваліфікаційним вимогам». За словами членкині ВККС, це – «можливість для фахових правників реалізувати свої професійні прагнення та ідеї на посаді судді апеляційної інстанції, змінити судову систему»...
На кого розраховані авторські «наукові» сентенції про «непрозорість» і «політизованість» призначення суддів апеляційних судів парламентом? – Не інакше як на нинішніх студентів-юристів, які на той час ще й не народилися. Знаючи із середини «кухню» парламентського призначення суддів, дивуєшся рівню необізнаності в цій справі кандидата юридичних наук. По-перше, будь-яка парламентська (й узагалі державна) процедура завжди є «політизованою», бо де держава – там політика. А щодо «непрозорості», нехай вирішать самі читачі, що більш «прозоре»: відкриті засідання парламентського комітету та трансляція на всю країну засідання Верховної Ради, в якому призначають суддів депутати, як представники народу, чи відбір кандидатів десятком чиновників ВККС і ВРП?
Мабуть, кілька сотень народних депутатів (а в перших скликаннях це були переважно люди середнього і старшого віку, фахівці-управлінці у своїх галузях) краще можуть оцінити «доброчесність і професійність» судді, ніж ті чиновники, які службово залежать від свого керівництва. Тому й призначали в апеляційну інстанцію працюючих суддів, що це були не «коти в мішку» з вулиці, а люди, які впродовж мінімум п’яти років показали свою профпридатність і доброчесність, вирішуючи сотні судових справ. Тому й призначали працюючих суддів, що апеляційна інстанція в основному ставить крапку у вирішенні більшості справ, а отже потребує відповідальних суддів.
А коли з демократії починають знущатися, набирають з вулиці перших-ліпших у партійні списки і роблять їх депутатами, то про професіоналізм і доброчесність можна забути, що ми й бачимо в останні років десять. І от під впливом і за підтримки «партнерів» те саме пропонують зробити з суддями. Непрофесійні депутати поприймали недолугі закони, встановивши – на їхній розум – «кваліфікаційні вимоги», за якими в апеляційну інстанцію «запрошують окрім суддів також юристів (адвокатів), викладачів юридичних ВИШів та науковців». Людей, які мають про роботу судді поверхове уявлення, які не виявили свою доброчесність на посаді судді, призначати одразу в апеляційну інстанцію – це уже верх «професіоналізму» в державному управлінні!
І усе це заради «можливості для фахових правників реалізувати свої професійні прагнення та ідеї на посаді судді апеляційної інстанції, змінити судову систему». Непоганий «полігон»… Врешті-решт хтось із них, можливо й стане непоганим суддею... То, може, давайте й хірургів будемо «демократично» набирати в лікарні з вулиці? Ну, а як у нас змінили судову систему – про це краще не згадувати, особливо в контексті оцінок ЄСПЛ та європартнерів.
А щодо принципу «верховенства права», згідно з яким утвердження та забезпечення прав людини є головним обов’язком держави, то чомусь здається, що усі ці процедури відбору «професійних» і «доброчесних» суддів все далі розходяться з даним принципом.
Може, якщо не «партнери», то Конституційний Суд щось скаже з цього приводу? Та, схоже, навряд, адже на його суддів також ввели конкурсний відбір на «професіоналізм і доброчесність»…
3. Конкурс як технологія «керованого хаосу».
Можливо, хтось, прочитавши написане вище, уявить собі, що автор даної публікації категоричний противник конкурсного порядку заміщення посад суддів, чиновників, керівників установ, тощо. Зразу скажу, що таке уявлення не відповідає дійсності. Щоб оцінити об’єктивно користь або шкідливість будь-яких нововведень, потрібно спочатку розібратися в їхній сутності, а не брати до уваги лише позитивні чи негативні їх наслідки.
Часто буває в нашому житті так, що нова ідея або нова технологія на перший погляд видається блискучою й перспективною. Наприклад, «штучний інтелект», нові інформаційні технології («електронна демократія» тощо) або застосування системи ВАР у футболі. Та ідеї й технології не самореалізуються, їх реалізують люди.
А тут уже можливі варіанти.
Варіант перший. Ідею чи технологію реалізують адекватні люди, які добре розуміють їх сутність і заінтересовані в реалізації на благо суспільства, людини та суті справи нової ідеї чи технології. Це варіант-гармонія (приклад: система «Нова пошта»).
Варіант другий. Нову ідею чи технологію люди не зрозуміли належним чином, переоцінили їхнє значення; через це, попри усі зусилля, реалізувати на благо суспільства ідею чи технологію не вдається. Це варіант-промах (приклад: ринкове регулювання економіки як стара "нова" ідея).
Варіант третій. Нову ідею чи технологію привласнили ті, хто використовує їх у своїх корисливих інтересах навіть на шкоду людству. Це варіант-руїна (приклад: бактеріологічна або хімічна чи ядерна зброя тощо).
Цей третій варіант має дві модифікації: 1) нова ідея чи технолгія одразу призначена для руйнування, 2) первинне «мирне» й конструктивне призначення ідеї чи технології заміняють на руйнівне. Характерним прикладом слугують «кольорові революції», стратегія «керованого хаосу» тощо (див. «Управляемый хаос» – стратегия управления или явление абсурда?).
Повертаючись до реалізації ідеї й технології конкурсного відбору кадрів в Україні, очевидно, її не можна віднести до варіанту-гармонії, надто провальними є практичні результати. Не можна визнати їх реалізацію й варіантом-промахом, оскільки ідея конкурсу є цілком придатною, такою, що уже в інших умовах показала її користь.
Єдине, що залишається, це віднести конкурсний відбір кадрів у сучасній Україні до третього варіанту (модифікація 3-2). Схоже, загалом придатну ідею конкурсу керівна владна верхівка перетворила в своїх корисливих інтересах на вкрай спотворену технологію, котра має забезпечувати стратегію «керованого хаосу» в управлінні державою, в якому, як у каламутній воді, легше ловити рибку.
+ + +
Здавалось би, якщо судовій системі бракує понад 2000 суддів, то й конкурс потрібно оголошувати на таку кількість посад. Та це з позиції логіки здорового глузду в державному управлінні. Але нашим державним поводирям нав’язано іншу логіку, а саме, абсурдну логіку «керованого хаосу» в управлінні країною. За цією абсурдною логікою краще розтягнути конкурсні процедури так, щоб суди в Україні залишалися без суддів найближчі кілька років, натомість будуть відібрані на посади суддів кадри «найвищої якості». За принципом "краще менше та краще".
І от уже ВККС «висловлює принципове ставлення до питання доброчесності під час конкурсу, і проведе добір суддів у співпраці і партнерстві з громадянським суспільством». А хто у нас буде в ролі «суспільства»? – Така собі Громадська Рада Доброчесності (ГРД), яка й буде проводити «всебічну перевірку кандидатів на доброчесність».
Демократично? – Ще й як! Таку б демократію в систему судоустрою та в судочинство… Але там усе робиться з точністю до навпаки. Якщо на самому початку державної незалежності України у судах нарівні з суддями правосуддя здійснювали народні засідателі, а також присяжні (у визначених законом випадках), то через два десятиліття незалежності в Конституції залишилися лише присяжні, котрих у судочинстві якось не зовсім уже й помітно. А народних засідателів виключили геть із правосуддя. Демократично? – Питання риторичне…
Ще одне. Якщо раніше призначав суддів на посади хоча б представницький орган народу, то через ті самі два десятиліття не лише народ в особі народних засідателів, а й його обраних представників усунуто від формування судового корпусу, все віддано в руки чиновників. Навіщо народ, коли народного суддю замінив просто "суддя" ! Демократично так, що далі нікуди. Хоч і всупререч визначенню держави як демократичної у статті 1 Конституції України.
Та ніби знущаючись над ідеєю народовладдя, на заміну усім "народним" придумали ГРД.
Для довідки:
Громадська рада доброчесності складається з 20 членів, які обираються строком на 2 роки і працюють на волонтерських засадах. Перший склад ГРД було обрано 11 листопада 2016 року. До нього увійшло 20 представників від 9 громадських об'єднань. Координаторами Ради були обрані Віталій Титич (від Transparency International Ukraine та ГО «Автомайдан») та Галина Чижик (від ГО «Центр демократії та верховенства права»). Другий склад ГРД було обрано 17 грудня 2018 року. До нього увійшло 20 представників від 11 громадських об'єднань. Також було обрано трьох кандидатів, що мали б замінити членів у разі їх вибуття зі складу ГРД. Координаторами Ради були обрані Михайло Жернаков (від ГО «Фундація DEJURE») та Андрій Кулібаба (від Центру громадянських свобод).
Поточний (третій) склад ГРД було обрано 14 серпня 2023 року. До нього увійшло 20 представників від громадських організацій та троє кандидатів. Співкоординаторами Ради були обрані Олег Яким'як (від Асоціації правників України) та Вероніка Крейденкова (від ГО «Фундація DEJURE»).
Дещо сумнівне представництво від громадянського суспільства, не кажучи про народ...
За даними ВККС, одержано в чотири рази більше заявок, ніж відкритих вакансій. За словами членкині Комісії, «зараз зарано давати оцінку, багато це чи мало. Проводиться перевірка відповідності заявників кваліфікаційним вимогам для продовження їх участі у конкурсі». Тобто, заявок від кандидатів на посади суддів одержано стільки, що можна заповнити більшість вакансій одразу. Та от біда, суддів стали призначати безстроково, а на таких умовах брати з вулиці кадри ризиковано, треба їх ретельно перевірити «на вході».
Раніше було легше: призначали суддю уперше на п’ять років до місцевого суду першої інстанції, а через п’ять років перепризначали. За цей час оцінювалися професійні й моральні якості судді через практику (як критерій істини), а не через «тести» та «співбесіду» у ВККС, як сьогодні. Якщо суддя виявився неспроможним у цей період, то далі йому доводилося шукати іншу сферу діяльності. При цьому, коли суддя раптом заплямував себе уже на першому році роботи або виявився професійно негідним, ніхто не чекав п’яти років, його просто звільняли. Але таке траплялося досить рідко, бо співбесіди та вивчення біографії кандидатів на посаду судді до призначення відбувалося так само в чиновницьких кабінетах, як і тепер. Та й депутати «не дрімали».
А зараз влаштували навколо призначення судді на посаду безстроково якісь довготривалі «танці з бубном», для того щоб здійснювати той самий «керований хаос», відбираючи «потрібні» "хазяям життя" суддівські кадри, прикриваючи усю цю «демократичну процедуру» фальшивими гаслами "доброчесності" та "професіоналізму", оцінених умоглядно непрофесіоналами.
4. То що не так з конкурсом на посади?
Відповідаючи на дане питання, не дамо себе втягнути в обговорення й дискусії з приводу другорядних і багато в чому надуманих питань: змісту тестів, «критеріїв доброчесності», форм оцінювання кандидатів на посади (співбесіда, екзамен тощо), процедур відбору конкурсантів, участі громадськості та інших деталей. Адже саме в такі безплідні дискусії втягають парламент і громадськість розбудовники «керованого хаосу». Та сама технологія була використана ще в роки пріснопам’ятної радянських часів «перебудови», коли під демагогію про «гласність» та про «плюралізм» замість «соціалізму з людським обличчям» народ отримав «дикий капіталізм» з його звірячою фізіономією.
Колись (приблизно в ті самі часи) один «учень кулінарного технікуму» (Г. Хазанов) на екзаменаційне запитання «Чого не вистачає в цьому супі?» давав несподівану відповідь: «Хліба». Отож і зараз, відповідаючи на запитання «Що не так з конкурсом?», можемо відповісти: здорового глузду і поваги до нього з боку сучасних провідників «керованого хаосу».
Мудрий народ вчить: «Готуй літом сани, а взимку воза»; «Далі положиш – ближче знайдеш», «Запас біди не чинить і їсти не просить»; «Ідеш на день, бери хліба на три дні»; «Літній день за зимовий тиждень». Та, видно, слухати народ нинішні «управителі» не вчилися й не вміють, вважаючи його за «бидло».
Раніше «антинародна» компартійна влада формувала наперед кадровий резерв, з якого й добиралися кадри на різні посади у разі появи вакансій. Тоді ніхто не морочив голову собі й людям з конкурсами для набору на державну службу, а вакантні посади «не гуляли» не те що роками, а навіть тижнями.
Здоровий глузд підказує й зараз: чому не формувати кадровий резерв для заміщення посад у разі їх звільнення? З’явилася вакансія – бери з резерву готові кадри та призначай (чи обирай) з них на вакантну посаду.
Ось тут – при формуванні кадрового резерву (КР) – і доцільно використати конкурс! Доки формується КР, можна «познущатися» над кандидатами в нього, випробовуючи їх тестами, співбесідами тощо. На вакансію це ніяк не вплине, вона може бути заповнена з кадрового резерву в самий короткий термін. А далі відібрані за конкурсом «резервісти» можуть не просто чекати своєї черги на заняття посади, а готуватися до неї впродовж одного-трьох років шляхом підвищення кваліфікації, стажування, виконання екзаменаційних робіт, тощо, і навіть зростати в резерві, піднімаючись на вищу резервну посаду.
Тут саме й виявляється народна мудрість: «Далі положиш – ближче знайдеш». Раніше підготуєш резерв, буде з кого без затримки на конкурсні "танці" заповнити вакансії.
При призначенні чи обранні на вакантну посаду ніякий конкурс уже не буде потрібен, оскільки, наприклад, ДСА буде мати в своєму розпорядженні повну картину щодо резервних кадрів на посаду суддів відповідних судів і за тиждень зможе подати одну або кілька кандидатур куди треба. А не бігати вулицями й закликати кого попало до участі в конкурсі на вільну посаду.
Якщо потрібно, на посади суддів апеляційної та, особливо, касаційної інстанції можна передбачити обрання судді з числа трьох-чотирьох осіб з "резервістів". У такому разі цей відбір не вважається конкурсом, а є саме обранням – на відміну від призначення, де подається один певний кандидат.
Проте наші законодавчі «мудреці» навіть у «двох соснах» між призначенням та обранням заблукали…Уже й глава держави заплутався у законах про призначення ним суддів (див. на сайті «Про призначення суддів»).
І на завершення. Конкурс – не панацея від усіх бід нашої судової системи. «Доброчесні» судді не змінять судову систему, а швидше, навпаки, існуюча судова система перетворить доброчесних на не зовсім доброчесних суддів. Та, як повторював Маркс, якщо людину роблять обставини, то, отже, треба обставини зробити людяними.
Для цього потрібна широкомасштабна судова реформа, а не така, яку намальовано парламентськими науковцями (див. на сайті "Що робити з судовою системою" та "Судова реформа: науково-експертні рекомендації"). Як на здоровий глузд, головне завдання судової реформи – грунтовно спростити систему правосуддя, включити в його здійснення народ, демократизувавши судоустрій і судочинство, а також спростити й упорядкувати законодавство у сфері охорони права, а не вигадувати та годувати за народний кошт за чужими порадами недієві псевдосудові структури.